О, как некомфортно в чужой одежде:
Там жмет, там трет, там щиплет чего-то.
Но иногда так и тянет примерять
Чужие доспехи, от которых лишь хлОпоты.
Чужие одежды, чужие размеры…
…А ведь тебе Бог твое дает – радуйся!
Но попадая под общества мнение,
Потом от проблем спешим избавиться.
Кричим : «Не мое! Заберите! Не надо!
В своем мне удобней, намного привычней!»
Вот так и Давид был в одеждах Саула,
Пока все не снял, что мешало бы в битве.
Чужие одежды…Какая тяжесть!
Они лишь помеха в пути за Богом.
Пусть будет скромнее, но пусть будет наше,
Свое ведь не тянет, известно давно нам.
Надежда Горбатюк,
Украина
Християнка, люблю Господа. Вчуся любити ближнього...
Прочитано 4332 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо сестричка за стих.
Да благословит вас Господь. Комментарий автора: Слава Богу!
А вам спасибо за комментарий. Взаимно желаю благословений и Божьей защиты на всех ваших путях!
Ника Алексанян
2011-09-24 17:57:28
) Комментарий автора: Спасибо,Ника, за улыбку! Будь благословенна!
Лидия Гапонюк
2021-06-23 13:07:10
Спасибо за стих! Наше лучше всего!!! Благословений!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
